Бідна мірошникова дочка мусить прясти з соломи золото, і щоночі їй допомагає дивний маленький чоловічок, але за свою допомогу він хоче дедалі більше. Казка братів Грімм, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 7 хв · читає Катерина
Румпельштільцхен: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Rumpelstilzchen».
Жив-був собі мірошник, бідний, але мав він гарну дочку. Якось трапилося так, що він розмовляв із королем, і, щоб набити собі ціну, сказав йому: «У мене є дочка, яка вміє прясти з соломи золото». Король сказав мірошникові: «Це мистецтво мені до вподоби. Якщо твоя дочка справді така вправна, як ти кажеш, приведи її завтра до мого замку, і я її випробую».
Коли дівчину привели до нього, він завів її до кімнати, вщерть заваленої соломою, дав їй прядку і мотовило і сказав: «А тепер берися до роботи. І якщо за цю ніч, до самого ранку, ти не спрядеш цієї соломи на золото, доведеться тобі померти». Потім він сам замкнув кімнату, і дівчина лишилася там сама-самісінька.
Тож сиділа там бідолашна мірошникова дочка і не знала, як рятувати своє життя. Вона й гадки не мала, як із соломи прядуть золото, і страх її ставав дедалі більший, аж поки вона не заплакала. Аж раптом двері відчинилися, до кімнати ввійшов маленький чоловічок і сказав: «Добрий вечір, панно мірошниківно, чого це ви так гірко плачете?» «Ох», відповіла дівчина, «я мушу спрясти солому на золото, а не вмію». Тоді чоловічок спитав: «Що ти мені даси, якщо я спряду її за тебе?» «Своє намисто», сказала дівчина.
Чоловічок узяв намисто, сів до прядки, і фур, фур, фур, тричі крутнув колесо, і шпулька була повна. Тоді він насадив другу, і фур, фур, фур, тричі крутнув колесо, і друга теж була повна. І так тривало до самого ранку, аж поки вся солома не була спрядена і всі шпульки не наповнилися золотом.
Ледве зійшло сонце, як уже прийшов король, і коли він побачив золото, то здивувався й зрадів, але серце його стало ще жадібнішим до золота. Він звелів відвести мірошникову дочку до іншої кімнати з соломою, ще набагато більшої, і наказав їй і цю солому спрясти за одну ніч, якщо життя їй миле. Дівчина не знала, як собі зарадити, і плакала. Аж тут знову відчинилися двері, з'явився маленький чоловічок і сказав: «Що ти мені даси, якщо я спряду тобі солому на золото?» «Каблучку зі свого пальця», відповіла дівчина.
Чоловічок узяв каблучку, знову зафуркотів прядкою і до ранку спряв усю солому на блискуче золото. Побачивши це, король зрадів понад усяку міру, але золота йому все ще було мало. Він звелів відвести мірошникову дочку до ще більшої кімнати з соломою і сказав: «Цю солому ти мусиш спрясти ще цієї ночі. А якщо тобі це вдасться, станеш моєю дружиною». «Хоч вона й мірошникова дочка», подумав він, «а багатшої дружини мені не знайти в цілому світі».
Коли дівчина лишилася сама, чоловічок прийшов утретє і сказав: «Що ти мені даси, якщо я й цього разу спряду тобі солому?» «Я вже не маю нічого, що могла б тобі дати», відповіла дівчина. «Тоді пообіцяй мені свою першу дитину, коли станеш королевою». «Хтозна, як воно ще буде», подумала мірошникова дочка. Та й не знала вона, як інакше зарадити собі в біді, тож пообіцяла чоловічкові те, чого він хотів, а чоловічок за це ще раз спряв солому на золото. А коли вранці прийшов король і знайшов усе так, як бажав, він справив із нею весілля, і гарна мірошникова дочка стала королевою.
Через рік вона народила гарну дитину і зовсім уже не думала про чоловічка. Аж раптом він увійшов до її світлиці і сказав: «А тепер віддай мені те, що пообіцяла». Королева злякалася і запропонувала чоловічкові всі багатства королівства, аби тільки він залишив їй дитину. Але чоловічок сказав: «Ні, щось живе мені миліше, ніж усі скарби світу». Тоді королева так гірко заголосила й заплакала, що чоловічкові стало її шкода. «Даю тобі три дні», сказав він, «якщо до того часу знатимеш моє ім'я, то дитину залишиш собі».
Цілу ніч королева пригадувала всі імена, які будь-коли чула, і послала гінця, щоб той об'їхав країну вздовж і впоперек і розпитав, які ще бувають імена. Коли наступного дня прийшов чоловічок, вона почала з Каспара, Мельхіора, Бальтазара і назвала по черзі всі імена, які знала, але на кожне чоловічок казав: «Не так мене звуть».
Другого дня вона звеліла розпитати по всій околиці, як там звуть людей, і називала чоловічкові найнезвичайніші й найчудніші імена: «Може, тебе звуть Реброзвір, або Баранолитка, або Шнуроніг?» Але він щоразу відповідав: «Не так мене звуть».
Третього дня гонець повернувся і розповів: «Нових імен я не знайшов жодного. Але коли я обійшов ліс і дістався до високої гори, аж на самий край світу, то побачив там маленьку хатку. Перед хаткою палало вогнище, а довкола вогнища вистрибував прекумедний чоловічок. Він скакав на одній нозі й вигукував: Сьогодні печу, завтра пиво варю, а післязавтра королевине дитя заберу. Ах, як добре, що ніхто не знає, що мене Румпельштільцхеном звуть-величають!»
Можете собі уявити, як зраділа королева, коли почула це ім'я! І коли незабаром увійшов чоловічок і спитав: «Ну, пані королево, як мене звати?», вона спершу запитала: «Тебе звати Кунц?» «Ні». «Тебе звати Гайнц?» «Ні». «А може, тебе звати Румпельштільцхен?»
«Це тобі чорт сказав, це тобі чорт сказав!» заверещав чоловічок і з люті так тупнув правою ногою, що провалився в землю аж по пояс. Тоді він щосили висмикнувся із землі, люто затупотів обома ногами і втік геть. Більше ніхто й ніколи його не бачив. А королева залишилася зі своєю дитиною.
«Це тобі чорт сказав, це тобі чорт сказав!» заверещав чоловічок і з люті так тупнув правою ногою, що провалився в землю аж по пояс. А тоді в нестямі схопив обома руками свою ліву ногу і сам себе розірвав навпіл.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
