Чаклунка замикає дівчинку з чудовими золотими косами у вежі без дверей і сходів, але одного дня її пісню чує королевич. Казка братів Грімм про вірне кохання, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 9 хв · читає Катерина
Рапунцель: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Rapunzel».
Жили-були собі чоловік і жінка, які вже давно і марно мріяли про дитину. Аж нарешті жінка сповнилася надії, що Господь Бог таки здійснить її бажання. У задній стіні їхньої хати було маленьке віконце, з якого виднівся чудовий сад, повний найгарніших квітів і трав. Але той сад обступав високий мур, і ніхто не наважувався туди заходити, бо він належав чаклунці, яка мала велику силу і якої боявся весь світ.
Одного дня жінка стояла біля цього віконця і дивилася вниз, у сад. І тут вона побачила грядку, на якій росла найкраща рапунцель. Така вона була свіжа та зелена, що жінку охопило палке бажання її скуштувати. Те бажання щодня зростало, а оскільки вона знала, що рапунцелі їй ніколи не дістати, то геть змарніла, зблідла і мала нещасний вигляд.
Тоді чоловік злякався і спитав: «Що з тобою, люба жінко?» «Ох», відповіла вона, «якщо я не поїм рапунцелі із саду за нашою хатою, то помру». Чоловік, який її любив, подумав: «Ніж дати жінці померти, принесу-но я їй рапунцелі, хоч би чого це коштувало». Тож у вечірніх сутінках він переліз через мур у сад чаклунки, похапцем вирвав жменьку рапунцелі й приніс її жінці. Вона одразу ж зробила собі з неї салат і жадібно все з'їла.
Та рапунцель так їй засмакувала, так засмакувала, що наступного дня їй захотілося її втричі більше. Щоб жінка заспокоїлася, чоловікові довелося ще раз лізти в сад. Тож у вечірніх сутінках він знову подався туди. Та щойно він зліз із муру, як страшенно злякався, бо перед ним стояла чаклунка. «Як ти посмів», сказала вона, гнівно зиркнувши на нього, «залізти в мій сад і красти, наче злодій, мою рапунцель? Це тобі так просто не минеться».
«Ох», відповів він, «змилуйтеся наді мною, не карайте суворо. Я зважився на це тільки з великої скрути: моя жінка побачила з віконця вашу рапунцель, і їй так її хочеться, що вона помре, якщо не скуштує». Тоді гнів чаклунки трохи вщух, і вона сказала йому: «Якщо все так, як ти кажеш, то бери рапунцелі, скільки хочеш. Але я ставлю одну умову: ти мусиш віддати мені дитину, яку народить твоя жінка. Їй буде в мене добре, і я дбатиму про неї, як мати». Чоловік зі страху на все погодився. А коли жінка народила, одразу ж з'явилася чаклунка, дала дитині ім'я Рапунцель і забрала її з собою.
Рапунцель виросла найгарнішою дитиною на всьому білому світі. Коли їй виповнилося дванадцять років, чаклунка замкнула її у вежі, що стояла в лісі й не мала ні сходів, ні дверей, тільки на самому верху було маленьке віконечко. Щоразу, як чаклунка хотіла потрапити досередини, вона ставала під вежею і гукала: «Рапунцель, Рапунцель, спусти мені свої коси!»
Рапунцель мала довге чудове волосся, тонке, наче золота пряжа. Щойно вона чула голос чаклунки, як розв'язувала свої коси, обмотувала їх угорі довкола віконного гачка, і тоді волосся спадало на цілих двадцять ліктів униз, а чаклунка видиралася по ньому нагору.
Минуло кілька років, і сталося так, що королівський син їхав верхи лісом і проїжджав повз вежу. Аж тут він почув спів, такий чарівний, що зупинився і заслухався. То була Рапунцель, яка в самотності коротала час піснями, і її ніжний голос лунав лісом. Королевич хотів піднятися до неї і шукав у вежі двері, але жодних дверей не знайшов. Він поїхав додому, проте спів так глибоко зворушив йому серце, що він щодня ходив до лісу і слухав.
Якось, коли він отак стояв за деревом, то побачив, що підходить чаклунка, і почув, як вона гукає нагору: «Рапунцель, Рапунцель, спусти свої коси!» Тоді Рапунцель спустила коси, і чаклунка вилізла до неї. «Якщо це та драбина, якою піднімаються нагору, то й я спробую щастя», подумав королевич. А наступного дня, коли почало смеркати, він пішов до вежі і гукнув: «Рапунцель, Рапунцель, спусти свої коси!» Одразу ж униз спало волосся, і королевич піднявся нагору.
Спочатку Рапунцель страшенно злякалася, коли до неї ввійшов чоловік, бо таких її очі ще зроду не бачили. Але королевич почав дуже лагідно з нею розмовляти і розповів, що її спів так зворушив йому серце, що він не мав спокою і мусив побачити її на власні очі. Тоді Рапунцель перестала боятися. А коли він спитав, чи хоче вона вийти за нього заміж, і вона побачила, що він молодий і вродливий, то подумала: «Він любитиме мене більше, ніж стара пані Ґотель». Вона погодилася і поклала свою руку в його руку.
Вона сказала: «Я охоче піду з тобою, тільки не знаю, як мені спуститися донизу. Щоразу, як приходитимеш, приноси мені моток шовку. З нього я сплету драбину, а коли вона буде готова, я спущуся, і ти посадиш мене на свого коня». Вони домовилися, що доти він приходитиме до неї щовечора, бо вдень приходила стара.
Чаклунка нічого не помічала, аж поки одного разу Рапунцель не озвалася до неї: «Скажіть-но мені, пані Ґотель, як воно так виходить, що вас мені набагато важче витягати нагору, ніж молодого королевича? Він опиняється в мене за одну мить». «Ах ти ж безбожна дитино», закричала чаклунка, «що я від тебе чую! Я думала, що відгородила тебе від усього світу, а ти мене все-таки ошукала!» У гніві вона схопила гарне волосся Рапунцель, кілька разів обмотала його довкола лівої руки, правою вхопила ножиці, і чик-чик, волосся було відрізане, а чудові коси лежали на землі. І була вона така безжальна, що відвела бідолашну Рапунцель у безлюдну пустку, де та мусила жити в тяжкому горі та злиднях.
А того самого дня, коли чаклунка прогнала Рапунцель, увечері вона прив'язала відрізані коси вгорі до віконного гачка. І коли прийшов королевич і гукнув: «Рапунцель, Рапунцель, спусти свої коси!», вона спустила волосся вниз. Королевич піднявся нагору, але знайшов там не свою кохану Рапунцель, а чаклунку, яка дивилася на нього лихим, отруйним поглядом. «Ага», насмішкувато вигукнула вона, «ти прийшов по свою любу-кохану, але гарної пташки вже немає в гніздечку, і вона більше не співає. Її вхопила кішка, а тепер ще й тобі очі видряпає. Рапунцель для тебе втрачена, ти її більше ніколи не побачиш».
Королевич не тямився з горя. Він заточився назад, спіткнувся і впав із вежі. Живим він лишився, але терня, в яке він упав, покололо йому очі. І блукав він сліпий лісом, їв саме лише коріння та ягоди і тільки те й робив, що тужив і плакав за своєю коханою дружиною.
Королевич не тямився з горя і з відчаю стрибнув із вежі. Живим він лишився, але терня, в яке він упав, покололо йому очі. І блукав він сліпий лісом, їв саме лише коріння та ягоди і тільки те й робив, що тужив і плакав за своєю коханою дружиною.
Так кілька років блукав він у злиднях, аж поки нарешті не потрапив у ту пустку, де Рапунцель убого жила з близнятами, хлопчиком і дівчинкою, що їх вона народила. Він почув голос, і той здався йому таким знайомим, що він пішов на нього. А коли підійшов ближче, Рапунцель упізнала його, кинулася йому на шию і заплакала. Дві її сльози скропили йому очі, і очі знову стали ясні, і він бачив, як раніше. Він повів її до свого королівства, де його зустріли з радістю, і вони ще довго жили щасливо й весело.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
