Старий осел, утомлений пес, похмурий кіт і голосистий півень разом вирушають до Бремена, щоб стати міськими музикантами. Весела казка братів Грімм про дружбу й відвагу, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 8 хв · читає Катерина
Бременські музиканти: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Die Bremer Stadtmusikanten».
Жив собі чоловік, і був у нього осел, який довгі роки невтомно носив мішки до млина. Та тепер сили його покидали, і до роботи він ставав дедалі менш придатний. Тож господар почав міркувати, як би його спекатися, щоб більше не годувати. Але осел збагнув, що запахло смаленим, утік і подався до Бремена. Там, гадав він, можна стати міським музикантом.
Пройшовши трохи, осел побачив на дорозі мисливського пса, який лежав і хекав, наче набігався до знемоги. «Ну, чого це ти так хекаєш, Хапку?» спитав осел. «Ох», сказав пес, «я старий, з кожним днем слабшаю і на полюванні вже не можу бігати так, як раніше, от господар і надумав мене вбити. Тож я й дав драла. Але чим мені тепер заробляти на хліб?» «Знаєш що», сказав осел, «я йду до Бремена, стану там міським музикантом. Ходімо зі мною, і ти теж пристанеш до музикантів. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан». Псові це припало до вподоби, і вони пішли далі.
Невдовзі вони побачили кота, який сидів край дороги, похмурий, наче осіння хмара. «Ну, що це з тобою скоїлося, старий вусаню?» спитав осел. «Та хто ж тут веселитиметься, коли життя висить на волосині», відповів кіт. «Я вже старію, зуби в мене затупилися, і мені миліше сидіти за піччю та муркотіти, ніж ганятися за мишами. От господиня й надумала мене втопити. Я хоч і втік, але тепер не знаю, що й робити. Куди мені податися?» «Ходи з нами до Бремена. Ти ж мастак до нічної музики, то й станеш міським музикантом». Котові ця думка сподобалася, і він пішов із ними.
Потім троє втікачів проходили повз якесь обійстя. На воротях сидів домашній півень і кричав що було сили. «Ти так кричиш, що аж у вухах дзвенить», сказав осел. «Що це ти затіяв?» «Це я напророкував гарну погоду», сказав півень, «бо сьогодні день Богородиці, коли вона випрала Дитятку Ісусу сорочечки і хоче їх висушити. Але завтра, на неділю, приїдуть гості, тож господиня не знає жалю. Вона сказала куховарці, що хоче завтра зварити з мене суп, і сьогодні ввечері мені мають відтяти голову. Тож я й кричу щосили, доки ще маю змогу».
«Та ну, червоноголовий», сказав осел, «ходи краще з нами. Ми йдемо до Бремена. Щось краще за смерть знайдеться всюди. Голос у тебе добрий, і коли ми заграємо разом, то вийде на славу». Півневі ця пропозиція сподобалася, і далі вони пішли вже вчотирьох.
Але дійти до Бремена за один день вони не змогли і ввечері прийшли до лісу, де вирішили заночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт і півень вибралися на гілля, а півень злетів аж на самий вершечок, де йому було найбезпечніше. Перш ніж заснути, він ще раз роззирнувся на всі чотири боки, і йому здалося, що вдалині блимає вогник. Він гукнув товаришам, що десь неподалік має бути хата, бо видно світло.
Осел сказав: «Тоді треба збиратися й іти туди, бо нічліг тут поганий». Пес подумав, що кілька кісточок із м'ясцем і йому не завадили б. Тож вони рушили туди, де світилося, і незабаром побачили, що світло сяє дедалі ясніше і стає все більшим, аж поки не дійшли до яскраво освітленої розбійницької хати. Осел, як найбільший, підійшов до вікна і зазирнув досередини.
«Що ти бачиш, сірячку?» спитав півень. «Що я бачу?» відповів осел. «Накритий стіл, на ньому смачні страви й напої, а за столом сидять розбійники і ласують собі досхочу». «Оце було б якраз для нас», сказав півень. «Еге ж, еге ж, ох, якби ж то ми були там!» сказав осел.
Тож звірі почали радитися, як би їм вигнати розбійників, і нарешті придумали, що робити. Осел мав стати передніми ногами на підвіконня, пес вискочити ослові на спину, кіт видертися на пса, а насамкінець півень мав злетіти вгору і сісти котові на голову. Коли все було готово, вони за знаком усі разом заграли свою музику. Осел заревів, пес загавкав, кіт занявкав, а півень закукурікав. А тоді всі вони ввалилися крізь вікно до кімнати, аж задзеленчали шибки.
Від того жахливого галасу розбійники аж підскочили. Вони подумали, що не інакше як привид вдирається до хати, і, нажахані, повтікали до лісу. Тоді четверо товаришів сіли до столу, задовольнилися тим, що лишилося, і їли так, наче їм потім чотири тижні доведеться голодувати.
Коли четверо музикантів наїлися, вони погасили світло й пошукали собі місця для сну, кожен за своєю вдачею і як кому зручніше. Осел ліг на купу гною надворі, пес за дверима, кіт на припічок біля теплого попелу, а півень сів на балку під самим дахом. А що вони втомилися після далекої дороги, то скоро й поснули.
Коли минула північ і розбійники здалеку побачили, що в хаті вже не світиться і все ніби затихло, отаман сказав: «Даремно ми дали себе так налякати». І він звелів одному з них піти й обдивитися хату. Посланець побачив, що всюди тихо, і пішов на кухню засвітити світло. А що котячі очі світилися й палахкотіли, він сприйняв їх за живі жарини і підніс до них сірника, щоб той зайнявся.
Та кіт жартів не розумів. Він стрибнув розбійникові просто в обличчя, зашипів і подряпав його. Розбійник страшенно перелякався і кинувся до задніх дверей, але пес, що там лежав, схопився і вкусив його за ногу. А коли розбійник біг через подвір'я повз купу гною, осел іще й добряче хвицнув його задньою ногою. А півень, якого розбудив той гамір і який тепер зовсім збадьорився, гукнув зі своєї балки: «Кукуріку!»
Розбійник щодуху помчав назад до свого отамана і сказав: «Ой, у тій хаті сидить страшна відьма. Вона дихнула на мене й довгими пальцями подряпала мені обличчя. Біля дверей стоїть чоловік із ножем, і він штрикнув мене в ногу. На подвір'ї лежить чорне страховисько, і воно відлупцювало мене дерев'яною палицею. А вгорі, на даху, сидить суддя, і він кричав, щоб до нього привели того пройдисвіта. Тож я ледве ноги звідти виніс».
Відтоді розбійники більше не наважувалися заходити до тієї хати, а чотирьом бременським музикантам там так сподобалося, що вони вже не захотіли звідти йти. А хто цю казку розповідав останнім, у того й досі вуста не охололи.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
