Дівчинка, біла як сніг, тікає від заздрісної королеви та її чарівного дзеркала і знаходить домівку в сімох добрих гномів у горах. Одна з найгарніших казок братів Грімм, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 19 хв · читає Катерина
Білосніжка: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Sneewittchen».
Давним-давно, якраз посеред зими, коли сніжинки, мов пір'ячко, падали з неба, сиділа біля вікна королева і шила. Рама того вікна була з чорного дерева. Шила вона, поглядала на сніг і вколола голкою палець, і три краплі крові впали на сніг. Червоне на білому снігу було таке гарне, що вона подумала собі: «Якби ж то мені дитинку, білу як сніг, рум'яну як кров і чорняву, як дерево на цій рамі!»
Незабаром у неї народилася донечка, біла як сніг, рум'яна як кров і чорнява як чорне дерево. Тому її й назвали Білосніжкою. А щойно дитина народилася, королева померла.
Через рік король узяв собі другу дружину. Це була вродлива жінка, але горда й пихата, і вона терпіти не могла, щоб хтось перевершив її красою. Мала вона чарівне дзеркало. Коли вона ставала перед ним і милувалася собою, то питала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» І дзеркало відповідало: «Пані королево, ви найкрасивіша на всій землі». Тоді вона була задоволена, бо знала, що дзеркало каже правду.
А Білосніжка росла і ставала дедалі гарнішою. Коли їй минуло сім років, вона була гарна, як ясний день, і гарніша за саму королеву. Коли королева якось знову спитала своє дзеркало: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?», воно відповіло: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та Білосніжка за вас у тисячу разів красивіша».
Тоді королева злякалася і аж пожовкла й позеленіла від заздрощів. Відтоді щоразу, як вона бачила Білосніжку, серце в неї аж переверталося в грудях, так вона ненавиділа дівчинку. А заздрість і пиха росли в її серці, як бур'ян, дедалі вище й вище, тож не мала вона спокою ні вдень, ні вночі. Тоді вона покликала мисливця і сказала: «Відведи дитину в ліс, щоб я її більше не бачила. Убий її і принеси мені на доказ її серце».
Тоді королева злякалася і аж пожовкла й позеленіла від заздрощів. Відтоді щоразу, як вона бачила Білосніжку, серце в неї аж переверталося в грудях, так вона ненавиділа дівчинку. А заздрість і пиха росли в її серці, як бур'ян, дедалі вище й вище, тож не мала вона спокою ні вдень, ні вночі. Тоді вона покликала мисливця і сказала: «Відведи дитину в ліс, щоб я її більше не бачила. Убий її і принеси мені на доказ її легені й печінку».
Мисливець послухався і повів дівчинку в ліс. Та коли він витяг мисливського ножа і вже хотів простромити невинне серце Білосніжки, вона заплакала і сказала: «Ой, любий мисливцю, даруй мені життя! Я втечу в дикий ліс і ніколи більше не повернуся додому». А що була вона така гарна, мисливцеві стало її шкода, і він сказав: «Ну то біжи, бідолашна дитино». «Дикі звірі однаково скоро тебе розірвуть», подумав він, і все ж йому наче камінь із душі звалився, бо не довелося її вбивати. Саме тоді повз пробігав молодий кабанчик. Мисливець упіймав його і приніс королеві на доказ його серце. І лиха жінка повірила, що Білосніжки вже немає.
Мисливець послухався і повів дівчинку в ліс. Та коли він витяг мисливського ножа і вже хотів простромити невинне серце Білосніжки, вона заплакала і сказала: «Ой, любий мисливцю, даруй мені життя! Я втечу в дикий ліс і ніколи більше не повернуся додому». А що була вона така гарна, мисливцеві стало її шкода, і він сказав: «Ну то біжи, бідолашна дитино». «Дикі звірі однаково скоро тебе розірвуть», подумав він, і все ж йому наче камінь із душі звалився, бо не довелося її вбивати. Саме тоді повз пробігав молодий кабанчик. Мисливець заколов його, вийняв легені й печінку і приніс їх королеві на доказ. Кухар мусив зварити їх у солоній воді, а лиха жінка з'їла їх і думала, що з'їла легені й печінку Білосніжки.
А бідна дитина лишилася тепер у великому лісі сама-самісінька. Їй було так страшно, що вона дивилася на всі листочки на деревах і не знала, що їй робити. Тоді вона побігла. Бігла по гострому камінню і крізь колючі кущі, а дикі звірі стрибали повз неї, але жоден не зробив їй нічого лихого. Бігла вона, доки несли ноги, а коли вже почало вечоріти, побачила маленьку хатинку. Вона зайшла туди, щоб відпочити.
У хатинці все було маленьке, але таке гарненьке й чистеньке, що й не розповісти. Там стояв столик, застелений білою скатертиною, а на ньому сім маленьких тарілочок, біля кожної тарілочки ложечка, а ще сім ножиків і виделочок і сім чашечок. Під стіною рядочком стояло сім ліжечок, застелених сніжно-білими простирадлами. Білосніжка була така голодна і так хотіла пити, що з кожної тарілочки з'їла трохи овочів і хліба, а з кожної чашечки випила по краплині вина, бо не хотіла в когось одного забрати все. А що вона була дуже втомлена, то лягла в одне ліжечко, але жодне їй не підходило. Одне було задовге, друге закоротке, аж нарешті сьоме було якраз. У ньому вона й лишилася, помолилася Богові й заснула.
Коли зовсім стемніло, додому повернулися господарі хатинки. Це були семеро гномів, які в горах довбали й копали руду. Вони запалили свої сім ліхтариків, і коли в хатинці стало світло, побачили, що хтось тут був, бо не все було в такому порядку, як вони залишили.
Перший сказав: «Хто сидів на моєму стільчику?» Другий: «Хто їв із моєї тарілочки?» Третій: «Хто брав мого хлібчика?» Четвертий: «Хто їв мої овочики?» П'ятий: «Хто колов моєю виделочкою?» Шостий: «Хто різав моїм ножиком?» Сьомий: «Хто пив із моєї чашечки?»
Потім перший озирнувся і побачив, що на його ліжку є невеличка ямка, і сказав: «Хто залазив у моє ліжечко?» Інші прибігли й гукнули: «І в моєму хтось лежав». А сьомий, коли зазирнув у своє ліжко, побачив Білосніжку, яка лежала там і спала. Він покликав інших, ті прибігли й аж скрикнули від подиву. Вони принесли свої сім ліхтариків і посвітили на Білосніжку. «Ой, Боже мій! Ой, Боже мій!» вигукували вони. «Яка ж гарна ця дитина!» І так вони зраділи, що не стали її будити, а дали їй спати далі в ліжечку. А сьомий гном спав у своїх товаришів, у кожного по годині, і так минула ніч.
Коли настав ранок, Білосніжка прокинулася. Побачивши сімох гномів, вона злякалася. Але вони були привітні й спитали: «Як тебе звати?» «Мене звати Білосніжка», відповіла вона. «А як ти потрапила до нашої хатинки?» питали далі гноми. Тоді вона розповіла їм, що мачуха наказала її вбити, але мисливець подарував їй життя. І вона бігла цілий день, аж поки нарешті не знайшла їхню хатинку.
Гноми сказали: «Якщо ти будеш у нас господарювати, куховарити, стелити ліжка, прати, шити й плести і все триматимеш у чистоті й порядку, то можеш у нас залишитися, і нічого тобі не бракуватиме». «Так», сказала Білосніжка, «зі щирою радістю», і залишилася в них. Вона дбала, щоб у хатинці всюди був лад. Уранці гноми йшли в гори шукати руду й золото, а ввечері поверталися, і тоді на них уже мала чекати вечеря. Цілий день дівчинка була сама, тому добрі гномики застерігали її: «Стережися своєї мачухи, вона скоро дізнається, що ти тут. Нікого не пускай до хати!»
А королева, певна, що Білосніжки вже немає, не сумнівалася, що вона знову перша й найкрасивіша з усіх. Вона стала перед своїм дзеркалом і сказала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» І дзеркало відповіло: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та Білосніжка за горами, у сімох гномів, за вас іще в тисячу разів красивіша».
А королева, певна, що з'їла легені й печінку Білосніжки, не сумнівалася, що вона знову перша й найкрасивіша з усіх. Вона стала перед своїм дзеркалом і сказала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» І дзеркало відповіло: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та Білосніжка за горами, у сімох гномів, за вас іще в тисячу разів красивіша».
Тоді вона злякалася, бо знала, що дзеркало не каже неправди. Вона зрозуміла, що мисливець її ошукав і що Білосніжка ще жива. І знову вона думала й думала, як би її занапастити, бо поки вона не була найкрасивішою в усій країні, заздрість не давала їй спокою. Коли ж нарешті вона щось вигадала, то нафарбувала собі обличчя й перевдяглася старою крамаркою, тож її зовсім не можна було впізнати. Так вона пішла через сім гір до сімох гномів, постукала в двері й гукнула: «Гарний крам на продаж! На продаж!»
Білосніжка визирнула у віконце й гукнула: «Добридень, люба пані, що ви продаєте?» «Добрий крам, гарний крам», відповіла та, «шнурівки всіх кольорів», і дістала одну, сплетену з барвистого шовку. «Цю чесну жінку можна й пустити до хати», подумала Білосніжка, відсунула засув і купила собі гарненьку шнурівку. «Дитино», сказала стара, «який у тебе вигляд! Ходи-но, я тобі як слід зашнурую сукню». Білосніжка нічого лихого не підозрювала, стала перед нею і дала зашнурувати собі сукню новою шнурівкою. Але стара шнурувала швидко і затягла так міцно, що Білосніжка не могла дихати і впала, наче мертва. «Ну от, тепер ти вже не найкрасивіша», сказала стара і поспіхом вийшла.
Незабаром, як звечоріло, семеро гномів повернулися додому. Та як же вони злякалися, коли побачили, що їхня люба Білосніжка лежить на підлозі! Вона не рухалася й не ворушилася, наче мертва. Вони підняли її і, побачивши, що вона затісно зашнурована, розрізали шнурівку. Тоді вона почала потроху дихати і помалу ожила. Коли гноми почули, що сталося, вони сказали: «Та стара крамарка була не хто інший, як лиха королева. Стережися і не пускай нікого, коли нас немає поруч».
А лиха жінка, повернувшись додому, стала перед дзеркалом і спитала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» І дзеркало відповіло, як і раніше: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та Білосніжка за горами, у сімох гномів, за вас іще в тисячу разів красивіша».
Почувши це, вона так злякалася, що вся кров їй прилила до серця, бо добре зрозуміла, що Білосніжка знову ожила. «Ну, тепер», сказала вона, «я вигадаю таке, що тебе згубить». І чарами, які вона знала, зробила отруйний гребінець. Потім вона перевдяглася так, що стала схожа на зовсім іншу стару жінку. Так пішла вона через сім гір до сімох гномів, постукала в двері й гукнула: «Добрий крам на продаж! На продаж!» Білосніжка визирнула й сказала: «Ідіть собі далі, мені не можна нікого пускати до хати». «Подивитися ж тобі, мабуть, можна», сказала стара, витягла отруйний гребінець і підняла його високо вгору.
Гребінець так сподобався дитині, що вона дала себе обдурити й відчинила двері. Коли вони домовилися про ціну, стара сказала: «А тепер я тебе як слід розчешу». Бідолашна Білосніжка нічого не підозрювала і дозволила старій її чесати. Та щойно стара встромила гребінець їй у волосся, як отрута подіяла, і дівчинка впала непритомна. «Ох ти ж, красуне писана», сказала лиха жінка, «тепер тобі кінець», і пішла геть.
На щастя, невдовзі настав вечір, і семеро гномиків повернулися додому. Коли вони побачили, що Білосніжка лежить на підлозі, наче мертва, то відразу запідозрили мачуху. Вони пошукали й знайшли отруйний гребінець. Тільки-но вони витягли його, Білосніжка опритомніла й розповіла, що сталося. Тоді вони ще раз застерегли її, щоб вона була обережна і нікому не відчиняла дверей.
А королева вдома стала перед дзеркалом і сказала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» І дзеркало відповіло, як і раніше: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та Білосніжка за горами, у сімох гномів, за вас усе одно в тисячу разів красивіша».
Почувши, що каже дзеркало, вона затремтіла й затрусилася від люті. «Білосніжка мусить померти», закричала вона, «хоч би це коштувало мені власного життя!» Потім вона пішла до потаємної самотньої комірчини, куди ніхто ніколи не заходив, і зробила там отруйне-преотруйне яблуко. На вигляд воно було гарне, біле, з червоним бочком, тож кожному, хто його бачив, хотілося його скуштувати. Але хто з'їв би хоч шматочок, мусив би померти.
Коли яблуко було готове, вона нафарбувала собі обличчя, перевдяглася селянкою і так пішла через сім гір до сімох гномів. Вона постукала. Білосніжка вистромила голову у віконце і сказала: «Мені не можна нікого пускати до хати, семеро гномів заборонили». «Як знаєш», відповіла селянка. «Свої яблука я й так збуду. Ось, одне я тобі подарую». «Ні», сказала Білосніжка, «мені не можна нічого брати». «Боїшся отрути?» спитала стара. «Дивись, я розріжу яблуко надвоє. Червоний бочок з'їж ти, а білий з'їм я».
А яблуко було зроблене так хитро, що отруєний був тільки червоний бочок. Білосніжці дуже кортіло покуштувати гарного яблука. Коли вона побачила, що селянка їсть свою половинку, то не змогла більше встояти. Вона простягла руку з віконця і взяла отруєну половинку. Та тільки-но вона відкусила шматочок, як упала на підлогу мертва. Королева глянула на неї страшним поглядом, голосно-преголосно засміялася і сказала: «Біла як сніг, рум'яна як кров, чорнява як чорне дерево! Цього разу гноми тебе вже не розбудять».
Коли вона вдома спитала дзеркало: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?», воно нарешті відповіло: «Пані королево, ви найкрасивіша на всій землі». Тоді її заздрісне серце заспокоїлося, наскільки взагалі може заспокоїтися заздрісне серце.
Коли гномики ввечері повернулися додому, вони знайшли Білосніжку на підлозі. З її вуст уже не виходив подих, вона була мертва. Вони підняли її, шукали, чи не знайдуть чогось отруйного, розшнурували їй сукню, розчесали волосся, обмили її водою й вином, але ніщо не допомагало. Люба дитина була мертва і вже не ожила. Вони поклали її на мари, усі семеро сіли довкола неї й оплакували її, і плакали три дні.
Потім вони хотіли її поховати, але вона й досі була така свіжа, як жива людина, і мала свої гарні рум'яні щічки. Вони сказали: «Не можемо ж ми покласти її в чорну землю», і звеліли зробити прозору скляну труну, щоб її було видно з усіх боків. Вони поклали її туди і написали на труні золотими літерами її ім'я і те, що вона королівна. Потім вони винесли труну на гору, і один із них завжди лишався біля неї і стеріг її. Навідувалися й тварини та оплакували Білосніжку: спершу сова, потім крук, а наостанок голубка.
І от Білосніжка лежала в труні довго-довго і зовсім не змінювалася. Вона мала такий вигляд, ніби спала, бо й досі була біла як сніг, рум'яна як кров і чорнява як чорне дерево. Та сталося так, що в той ліс забрів королевич і прийшов до хатинки гномів переночувати. Він побачив на горі труну й гарну Білосніжку в ній і прочитав, що було написано на труні золотими літерами.
Тоді він сказав гномам: «Віддайте мені цю труну, я дам вам за неї все, що захочете». Але гноми відповіли: «Ми не віддамо її навіть за все золото на світі». Тоді він сказав: «То подаруйте мені її, бо я не можу жити, не бачачи Білосніжки. Я шануватиму й берегтиму її, як найдорожче, що маю». Коли він так говорив, добрим гномикам стало його шкода, і вони віддали йому труну.
Королевич звелів своїм слугам нести труну на плечах. І сталося так, що вони спіткнулися об кущ, і від того поштовху шматочок отруйного яблука, який Білосніжка відкусила, вискочив у неї з горла. Незабаром вона розплющила очі, підняла віко труни і сіла. Вона знову була жива. «Ой, Боже, де це я?» вигукнула вона. Королевич радісно сказав: «Ти зі мною», і розповів їй, що сталося. А потім сказав: «Я люблю тебе понад усе на світі. Ходімо зі мною до замку мого батька, ти станеш моєю дружиною». І Білосніжка його покохала й пішла з ним, а їхнє весілля влаштували з великою пишнотою і розкішшю.
Але на свято запросили й лиху мачуху Білосніжки. Убравшись у гарні шати, вона стала перед дзеркалом і сказала: «Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто найкрасивіший на всій землі?» Дзеркало відповіло: «Пані королево, ви тут найкрасивіша, та молода королева за вас у тисячу разів красивіша».
Тоді лиха жінка вилаялася, і стало їй так страшно, так страшно, що вона не знала, що й робити. Спершу вона зовсім не хотіла йти на весілля, але не мала спокою: мусила піти й побачити молоду королеву. А коли вона ввійшла, то впізнала Білосніжку і від страху й жаху стала як укопана і не могла поворухнутися. Та потім вона обернулася, вибігла із зали і бігла й бігла, далеко-далеко, і ніхто її більше ніколи не бачив. А Білосніжці вона вже ніколи не могла заподіяти лиха.
Тоді лиха жінка вилаялася, і стало їй так страшно, так страшно, що вона не знала, що й робити. Спершу вона зовсім не хотіла йти на весілля, але не мала спокою: мусила піти й побачити молоду королеву. А коли вона ввійшла, то впізнала Білосніжку і від страху й жаху стала як укопана і не могла поворухнутися. Але над жаром уже стояли залізні черевики. Їх принесли щипцями і поставили перед нею. І вона мусила взути розпечені черевики й танцювати, аж поки не впала на землю мертва.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
