Розорений купець зриває в саду зачарованого замку троянду, яку пообіцяв своїй наймолодшій доньці, а господар саду, грізне Чудовисько, вимагає за неї обіцянки. Перша частина казки Жанни-Марі Лепренс де Бомон, перекладена з французького оригіналу.
Жанна-Марі Лепренс де Бомон · 17 хв · читає Катерина
Красуня і Чудовисько: усі частини
- Частина 1 · 17 хв
- Частина 2 · 17 хв
Красуня і Чудовисько, частина перша: текст казки
Жанна-Марі Лепренс де Бомон (1756). Перекладено з французького оригіналу «La Belle et la Bête».
Жив-був колись один купець, дуже-дуже багатий. Мав він шестеро дітей, трьох синів і трьох доньок, і, оскільки був чоловіком розумним, нічого не шкодував, щоб дати дітям добру освіту, і наймав їм найрізноманітніших учителів. Доньки в нього були дуже гарні, але найбільше всі захоплювалися наймолодшою. Ще коли вона була маленька, її називали не інакше як Красунею, і це ім'я так за нею й лишилося, а сестри їй через це дуже заздрили.
Наймолодша була не тільки гарніша за сестер, а й добріша за них. Дві старші страшенно пишалися тим, що вони багаті. Вони вдавали із себе знатних пань і не хотіли приймати в себе інших купецьких доньок, бо для товариства їм потрібні були тільки знатні люди. Щодня вони ходили на бали, до театру і на прогулянки та насміхалися з наймолодшої сестри, яка більшу частину свого часу читала добрі книжки.
Оскільки всі знали, що ці дівчата дуже багаті, до них сваталося чимало заможних купців. Але дві старші відповіли, що ніколи не вийдуть заміж, хіба що за герцога або принаймні за графа. А Красуня, бо я вже казала вам, що так звали наймолодшу, отож Красуня дуже чемно подякувала тим, хто хотів із нею одружитися, але сказала, що вона ще надто молода і хоче кілька років побути біля батька. Аж раптом купець утратив усе своє багатство, і в нього лишився тільки маленький будиночок на селі, далеко-далеко від міста.
Плачучи, він сказав дітям, що їм доведеться переселитися в той будиночок і що, коли вони працюватимуть, як селяни, то якось там проживуть. Дві старші доньки відповіли, що не хочуть виїжджати з міста, бо мають багато залицяльників, які з радістю з ними одружаться, хоч у них уже й немає багатства. Та помилялися ці добрі панночки: щойно вони збідніли, залицяльники й дивитися на них не захотіли. А що через гордовитість їх ніхто не любив, люди казали: «Вони не варті того, щоб їх жаліти. Ми навіть раді, що їм збили пиху. Хай тепер удають знатних пань, коли пастимуть овець».
Але водночас усі казали: «А от Красуню нам дуже шкода, таке лихо її спіткало. Вона ж така добра дівчина! Так лагідно розмовляла з бідними людьми, була така ніжна і така чемна». Знайшлося навіть кілька знатних панів, які хотіли з нею одружитися, хоч у неї не було ані шеляга. Але вона сказала їм, що не може покинути свого бідного батька в біді і що поїде з ним на село, щоб утішати його і допомагати йому в роботі. Бідолашна Красуня спершу дуже журилася, що втратила свої статки, але сказала сама собі: «Хоч би як гірко я плакала, сльози не повернуть мені багатства. Треба постаратися бути щасливою і без нього».
Коли вони приїхали до свого сільського будиночка, купець і троє його синів узялися обробляти землю. Красуня вставала о четвертій ранку і поспішала прибрати в хаті та зварити обід для всієї родини. Спершу їй було дуже тяжко, бо вона не звикла працювати, як служниця, але за два місяці вона зміцніла, а від праці аж розквітла здоров'ям. Упоравшись із роботою, вона читала, грала на клавесині або співала, сидячи за прядкою.
А от дві її сестри нудьгували до смерті. Вони вставали о десятій ранку, цілісінький день гуляли і тільки й знали, що зітхали за гарним убранням і колишнім товариством. «Ти тільки поглянь на нашу меншу», казали вони одна одній, «немає в неї ані крихти гордості, і вона така дурна, що ще й рада своїй нещасній долі». Добрий купець думав не так, як його доньки. Він знав, що Красуня куди краще за сестер уміла б блищати в товаристві. Він захоплювався добротою цієї дівчини, а надто її терплячістю, бо сестри не тільки звалювали на неї всю хатню роботу, а ще й щохвилини її ображали.
Так ця родина прожила рік далеко від людей, аж ось одного дня купець отримав листа, у якому йому повідомляли, що корабель із його товарами щасливо прибув до порту. Почувши цю новину, дві старші доньки мало не збожеволіли з радості, бо подумали, що нарешті зможуть покинути це село, де їм було так нудно. А коли побачили, що батько збирається в дорогу, то попросили його привезти їм суконь, хутряних пелеринок, капелюшків і всіляких дрібничок.
Красуня ні про що його не просила, бо думала собі, що всіх грошей за товари не вистачить, щоб купити те, чого забажали її сестри. «А ти нічого не попросиш, щоб я тобі купив?» спитав батько. «Якщо ти вже такий добрий, що думаєш про мене», відповіла вона, «то привези мені, будь ласка, троянду, бо тут вони не ростуть». Не те щоб Красуні так уже потрібна була троянда, але вона не хотіла своїм прикладом засуджувати сестер, які сказали б, що вона нічого не просить, аби тільки вирізнитися. Добрий чоловік поїхав, але, коли прибув на місце, через ці товари почалася судова тяганина, і після довгих клопотів він вирушив додому таким самим бідним, яким був і раніше.
До дому йому лишалося всього тридцять миль, і він уже радів, що скоро побачить дітей. Але дорогою треба було проїхати великим лісом, і там він заблукав. Страшенно сипав сніг, а вітер був такий сильний, що двічі скинув його з коня. Коли ж настала ніч, купець подумав, що помре з голоду чи з холоду або що його з'їдять вовки, які вили довкола. Аж раптом, глянувши в кінець довгої алеї між деревами, він побачив яскраве світло, але воно здавалося дуже далеким. Він рушив у той бік і побачив, що те світло лилося з великого палацу, який увесь сяяв вогнями.
Купець подякував Богові за таку допомогу і поспішив до замку, але дуже здивувався, що на подвір'ї не було ні душі. Його кінь, що йшов слідом, побачив велику відчинену стайню і зайшов туди. А знайшовши там сіно й овес, бідолашна тварина, яка аж умирала з голоду, жадібно на них накинулася. Купець прив'язав коня в стайні й пішов до будинку, але й там нікого не знайшов. Зате у великій залі він побачив, що в каміні палає добрий вогонь, а стіл заставлений наїдками, тільки накритий він на одного. Дощ і сніг промочили купця до кісток, тож він підійшов до вогню обсушитися і казав сам собі: «Господар цього дому чи його слуги пробачать мені, що я так осмілився. Мабуть, вони скоро прийдуть».
Він чекав дуже довго, та коли пробило одинадцяту, а ніхто так і не з'явився, він не зміг більше терпіти голоду і, тремтячи, узяв курча та з'їв його за два хапки. Ще він випив кілька ковтків вина і, набравшись сміливості, вийшов із зали та пройшов через кілька великих, розкішно обставлених покоїв. Нарешті він знайшов кімнату з добрим ліжком, а що вже минула північ і він був утомлений, то вирішив зачинити двері й лягти спати.
Наступного ранку він прокинувся аж о десятій і дуже здивувався, коли замість свого зіпсованого одягу знайшов гарне, чисте вбрання. «Напевно», сказав він сам собі, «цей палац належить якійсь добрій феї, яка змилувалася наді мною». Він визирнув у вікно і не побачив уже ніякого снігу, тільки квітучі альтанки, що аж очі милували. Він повернувся до великої зали, де вечеряв напередодні, і побачив маленький столик, а на ньому гарячий шоколад.
«Дякую вам, пані феє», сказав він уголос, «що ви так ласкаво подбали про мій сніданок». Випивши шоколад, добрий чоловік вийшов, щоб забрати свого коня, а проходячи під альтанкою з трояндами, згадав, що Красуня просила в нього троянду, і зірвав гілочку, на якій їх було кілька. Тієї ж миті він почув страшенний гуркіт і побачив, що до нього йде Чудовисько, таке жахливе, що він ледь не зомлів.
«Ви дуже невдячні», сказало йому Чудовисько страшним голосом. «Я врятував вам життя, коли прийняв вас у своєму замку, а ви мені за це віддячуєте тим, що крадете мої троянди, які я люблю понад усе на світі. За цю провину ви мусите померти. Даю вам лише чверть години, щоб ви попросили в Бога прощення». Купець упав на коліна і, склавши руки, сказав Чудовиську: «Ваша милосте, пробачте мені! Я не думав, що ображу вас, коли зривав троянду для однієї зі своїх доньок, яка мене про неї просила».
«Мене звати не ваша милість», відповіло страховисько, «а Чудовисько. Я не люблю компліментів, я хочу, щоб люди казали те, що думають. Тож не сподівайтеся задобрити мене лестощами. Але ви сказали, що маєте доньок. Я ладен вам пробачити, якщо одна з ваших доньок сама, з власної волі, прийде сюди, щоб померти замість вас. І не сперечайтеся зі мною! Їдьте, а якщо ваші доньки не захочуть померти за вас, то присягніться, що за три місяці повернетеся».
Добрий чоловік зовсім не збирався віддавати якусь зі своїх доньок цьому огидному страховиську, але подумав: «Зате я ще раз зможу їх обійняти». Тож він присягнувся повернутися, а Чудовисько сказало, що він може їхати, коли захоче. «Але», додало воно, «я не хочу, щоб ви поїхали з порожніми руками. Поверніться до кімнати, де ви спали, і знайдете там велику порожню скриню. Покладіть у неї все, що вам сподобається, а я накажу віднести її до вас додому». І Чудовисько пішло, а добрий чоловік сказав сам собі: «Якщо вже мені судилося померти, то хоч матиму втіху, що залишу своїм бідним дітям шматок хліба».
Він повернувся до кімнати, де спав, і, знайшовши там силу-силенну золотих монет, наповнив ними велику скриню, про яку казало Чудовисько, і закрив її. Потім забрав зі стайні свого коня і виїхав із палацу таким самим сумним, яким радісним був, коли туди в'їжджав. Кінь сам вибрав одну з лісових доріг, і за кілька годин добрий чоловік дістався до свого маленького будиночка.
Діти зібралися довкола нього, але, замість того щоб тішитися їхніми пестощами, купець дивився на них і плакав. У руці він тримав гілочку з трояндами, яку привіз для Красуні. Він віддав її доньці й сказав: «Візьми ці троянди, Красуне. Дорого вони коштуватимуть твоєму нещасному батькові». І тут же розповів родині про страшну пригоду, яка з ним сталася.
Почувши це, дві старші зняли страшенний крик і почали лаяти Красуню, яка зовсім не плакала. «Подивіться, до чого довела гордість цієї малої», казали вони. «Чому вона не попросила вбрання, як ми? Але ж ні, панночці закортіло вирізнитися! Через неї загине наш батько, а вона навіть не плаче». «Це було б зовсім даремно», відповіла Красуня. «Навіщо мені оплакувати смерть батька? Він не загине. Якщо вже страховисько згодне взяти одну з його доньок, я сама піду до нього, хоч яке б люте воно було. І я дуже щаслива, бо, помираючи, матиму радість урятувати батька і довести йому, як сильно я його люблю».
«Ні, сестро», сказали їй троє братів, «ти не помреш. Ми підемо до того страховиська і, якщо не зможемо його вбити, загинемо від його ударів». «Навіть не сподівайтеся, діти мої», відповів їм купець. «Це Чудовисько таке могутнє, що в мене немає жодної надії його здолати. Мене зворушує добре серце Красуні, але я не хочу посилати її на смерть. Я вже старий, мені недовго лишилося жити. Тож я втрачу лише кілька років життя, і жаль мені їх тільки через вас, мої любі діти».
«Запевняю тебе, тату», сказала Красуня, «що без мене ти до того палацу не поїдеш. Ти не можеш заборонити мені поїхати з тобою. Хоч я й молода, та не надто тримаюся за життя, і нехай краще мене з'їсть те страховисько, ніж я помру з горя, втративши тебе».
Хоч як її відмовляли, Красуня неодмінно хотіла їхати до гарного палацу, а сестри тільки раділи, бо вони давно заздрили чеснотам наймолодшої. Купець так тужив, що втрачає доньку, що зовсім забув про скриню, яку наповнив золотом. Але щойно він зачинився у своїй кімнаті, щоб лягти спати, як із подивом побачив її біля самого ліжка.
Він вирішив не казати дітям, що знову розбагатів, бо доньки захотіли б повернутися до міста, а він твердо надумав доживати віку на селі. Але цю таємницю він довірив Красуні, і вона розповіла йому, що, поки його не було, до них приїздило кілька знатних панів і що двоє з них закохалися в її сестер. Вона попросила батька видати за них сестер заміж, бо була така добра, що любила їх і від щирого серця прощала їм усе лихе, що вони їй заподіяли.
Коли Красуня від'їжджала з батьком, ці дві лихі сестри терли собі очі цибулею, щоб заплакати. А от брати плакали по-справжньому, так само як і купець. Тільки Красуня не плакала, бо не хотіла ще більше їх засмучувати. Кінь рушив дорогою до палацу, і надвечір вони побачили, що палац сяє вогнями, як і першого разу. Кінь сам пішов до стайні, а добрий чоловік разом із донькою ввійшов до великої зали, де на них чекав розкішно накритий стіл на двох. Купцеві шматок у горло не ліз, а Красуня, намагаючись здаватися спокійною, сіла до столу і пригощала батька. А сама подумки казала собі: «Чудовисько хоче мене відгодувати, перш ніж з'їсти, раз так щедро мене частує».
Коли вони повечеряли, то почули страшенний гуркіт, і купець, плачучи, попрощався зі своєю бідною донькою, бо подумав, що це Чудовисько. Красуня не змогла не здригнутися, побачивши цю жахливу постать, але опанувала себе, як тільки могла. А коли страховисько запитало, чи прийшла вона сюди з доброї волі, вона, тремтячи, відповіла, що так. «Ви дуже добрі», сказало Чудовисько, «і я вам дуже вдячний. А ви, добрий чоловіче, завтра вранці від'їжджайте і ніколи більше не смійте сюди повертатися. Прощавайте, Красуне».
«Прощавайте, Чудовисько», відповіла вона, і страховисько одразу ж пішло. «Ох, доню», сказав купець, обіймаючи Красуню, «я ледь живий від страху. Послухай мене, дозволь мені залишитися тут замість тебе». «Ні, тату», твердо відповіла Красуня, «ти поїдеш завтра вранці, а мене залишиш на Божу ласку. Може, Бог змилується наді мною».
Вони пішли спати і думали, що всю ніч не зімкнуть очей, але щойно лягли в ліжка, як очі в них самі заплющилися. Уві сні Красуня побачила якусь пані, яка сказала їй: «Я рада, що в тебе таке добре серце, Красуне. Добрий учинок, який ти робиш, віддаючи своє життя, щоб урятувати життя батька, не залишиться без нагороди». Прокинувшись, Красуня розповіла цей сон батькові, і хоч сон його трохи втішив, купець однаково гірко ридав, коли настала пора розлучатися з любою донькою.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
